среда, 27 апреля 2016 г.

Банний день

Прості, по-чоловічому короткі зачіски в жінок, завжди визивають у мене відчуття безпричинної тривоги та безнадії. Це ніяким чином не пов’язано з протиставленням жіночості, чи ще щось накштал цього. А пов’язано, швидше, зі спогадами тих чергувань, що випадали мені на п’ятницю – банний день у відділенні.

З самого ранку, після сніданку і роздачі ліків, починався справжній мурашковий трудодень. Санітарки змінювали білизну, доводили до ладу і чистоти всі важко доступні місця та інвентар, а потім, втомлені і вже трохи роздратовані, разом із медсестрами, загортали пацієнтів на процедури з чепуріння.

Гаряча вода зазвичай подавалась по годинах…якщо подавалась. Із трьох існуючих, лише один змішувач був справним… Помножені плісень та іржа, що старанно дотирались і маскувались миючими засобами, додавали кімнаті, викладеної плиткою зі всіх боків, марсіанського відтінку і певно що такого самого інопланетного настрою. Нажаль, мийну кімнату наших лікарень тих часів, можна було порівняти мабуть з мийними концтаборів, якщо вони там були. Де б в кращому разі пацієнта висаджували на стілець без сідалища і з відстані поливали водою, яка могла закінчитись будь-якої миті, або замість гарячої неочікувано вибивала струєю льодяної...

Оминути ці естетичні тортури мали змогу лише ті пацієнти, що обслуговували себе самі, або ті рідкісні, що мали змогу вибиратись так чи інакше додому, бо в нашому закладі це не практикується. Але в жарку погоду, не гидували там омиватись і санітарки з медсестрами, бо все милось своїми руками, і доводилось до ладу на совість, наскільки це було можливо.

Всіх інших пацієнтів, що вже обтерто, потім висаджували на стілець, брали ножиці з тупими кінцями, величезні мов на саркастичних малюнках із клоунами, і починали стригти. Всіх однаково – коротко і безформно, як могли. Бо це практично, охайно, зручно і якось так гігієнічно, чи що там…

Після, подібними але трохи меншими за розміром ножицями, обрізали нігті, і ця процедура згодом була неминучою навіть для таких «моделей», як Христинка. Бо в стінах нашого закладу немає такого поняття, як гострі пилки чи інші манікюрні приладдя, а перебувати тут пацієнти можуть місяцями і деякі навіть роками.


Так чисті, охайні і з ароматом свіжості, дівчата повертались до палат, в попрані і попрасовані, але пронизані безнадією ліжка. Безнадією та тривогою, що не має певних причин.