Лагодіна Віра жила у відділені вже доволі довго. Лежача пацієнтка,
норовлива та вибаглива, періодично обирала в палаті наглядової половини собі
ліжка, і раз від разу з боєм домагалась, щоб її переселяли з куту в кут. До неї
часто приходила її двоюрідна сестра, про щось спілкувалась, вмовляла на
процедури за проханням персоналу, годувала смачненьким, обтирала-обмивала,
змінювала білизну, розповідала новини з цьогобічного життя… Словом доглядала як
могла.
Віра ж, сива і коротко стрижена, прицмокувала геть беззубим ротом, та,
скошуючи губу, нагадувала мультяшного персонажа «моряка Папайя». Дивилась вона
скоса, з під лоба, і погляд її наче промовляв «Спіймалась! Зараз я задам тобі
жару!». З персоналу вона підпускала до себе не кожного, і на тих, хто їй не
подобався починала махати руками і відчайдушно материти, поки хтось інший,
переважно з лікарів, її не приструнить. Та улюбленим лайливим словом, яке виражало
в неї всі сильні емоції, все ж було слово «курва», значення якого я тоді ще не
знала, а пояснити врозуміло ніхто не міг. Було ясно лише те, що це щось «погане
про жінку». Власне, окрім лайки, на моїй пам’яті, вона ніколи більше нічого і
не вимовляла.
Одного разу, мені випало стати свідком «справжнього» дива. Це був звичайний
день, в коридорі вишукувалась черга з пацієнтів за отриманням ліків, і повз них
сонце лагідно пробивало впевненими промінцями крізь непривабний коридор.
Настрій був піднесений в усіх, і раптом, лише краєм ока я вловила, що
промайнуло щось незвичне і визивне. Я потроху усвідомлювала, що це було, в той
час, коли вже вглибині душі все волало і переповнювалось емоціями.
Вона пішла!!! Ми її вилікували!!!
Важко мабуть уявити, що відчуває людина, яка стала свідком справжнього дива
зцілення. Лагодіна, сама, своїми ногами бігла по довжелезному коридорові, з
посмішкою на обличчі і «курвою» на вустах, а завідувачка кричала «Остановите ее
кто-нибудь, она же сейчас упадет, у нее мышцы атрофированы!!!». Дві
санітарки підхопили задоволену Віру під руки і навпрямки понесли назад до
палати.
- Петровна, вы видели, вы уже знаете?- захлиналась від емоцій я –
Лагодина пошла!
- Она всегда ходила – недомислюючи дивилась на мене Петрівна
- Как ходила, она же лежачая, я пол года здесь работаю, она даже в
туалет ни разу не вставала!?
- И ходячая и говорящая… Это она на зло сестре молчит и лежит, наследство
поделить не удалось, вот она ей и гадит как может.